Дивлюсь я на небо
І бачу красу неосяжну:
Хмарини пливуть,
Наче лебеді білі в воді,
І місяць виходить з-за хмари
Так гордо й поважно
Ті лебеді білі стають золотими тоді.
А місячне сяйво таке,
Що не можна дивитись
І диву даєшся красі,
Що Господь сотворив.
Ні в чому Творець наш
Не міг помилитись,
Коли Він весь світ прекрасний творив.
Хмарини поважно проплили,
І синєє небо
За мить знов стає голубе.
Подекуди зірки,
Наначе моргають до тебе
І манять увись,
Манять в рідну країну тебе.
О, Боже, мій милий,
Ну як же Ти дивно й прекрасно
Руками Своїми
І землю і небо створив.
Як місяць зайде,
Встане сонечко тепле і ясне
Й зігріє усіх
Ніжним світлим промінням з гори.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ты создал себе мой образ - Мария Пономарева На самом деле этот стих обращен к одному человеку, который живет за 3500 км от меня, да и это только по прямой линии... Мы ни разу не виделись. Правда переписываемся ("что я пишу рукой") и уже даже говорили по телефону. Это также верующий человек, наш брат во Христе. Он действительно возможно скоро приедет сюда - в Украину и я с нетерпением жду этой встречи. И мне интересно, на сколько его впечатление обо мне будет сходится с той, какая я есть.
